* * *

Так хочеться
повірити комусь,
Найближчим всім,
а чи, хоча б, одному,
Знов в пережитому
копатися берусь,
В несправедливому
і злому.

Тепер все ясно,
як у божий день,
Тоді ж було
неначе у тумані,
Зів'яла посмішка,
не стало і пісень,
Затиснула біда
в свої долоні.

Одна серед вовків,
довкола ліс,
Наче поглинув,
вибратись несила,
Високим дубом
біль мій зріс,
Образа мітку залишила.

10.11.2024.
Ганна Зубко