Вона сміється — зоряна й ясна,
Мов сонечко ранкове понад степом.
В його думках лише вона одна,
І між землею він, і поміж небом.
В її очах палає чистий блиск,
А він готовий гори подолати.
Дістати місяць з неба, світлий диск,
І серце власне їй у дар віддати.
Вона сміється, граючи в красу,
Легка, мов вітер, вільна і жорстока.
А він готовий принести зорю,
Щоб глянула на нього чорноока.
Його слова лунають в тишині…
"Чи вірити?" лиш жартівливо скаже.
Йому б здолати всі шляхи земні,
А він живе у хмарах, в небі майже.
І от, в морозну, тиху ніч святу,
Його душа у небеса злітає.
Він йде крізь сніг в дорогу непросту.
Бо в ній живе, для неї він палає.
29.10.24р
ID: 1025447
© Svetoviya<br>Svetoviya (Алла Савченко)
