–

Час не лікує, а просто маскує,
Наші помилки досі в піску є.
Море не змило плями ці з милом,
Кораблі потопило та берег покрило.

І знову білий аркуш та чорнила на руках,
Як в свою ж труну я забиваю новий цвях.
Може, середовище і створює потвор,
Та все ж у моїх грудях дещо більше за мотор.

Я крав, обманював і пив собі на зло,
Я знайомився, кохав і пробивав чергове дно.
Може б, по законам Божим, я і жив,
Тільки Бог кармани інших сторожив.

Краща версія мене – це просто симулякр,
Що обіцятиме мені майбутній психіатр
А ресентимент – конструктор, з нього мій хребет.
Ображений хлопчинка, небажаний поет.

Тож саме час прийняти темряву в собі,
І через неї я побачу світ у всій красі.
Пробачте мене всі, кого поранив випадково,
І для тих, хто це читає, я лишаю післяслово.

You know, I led a pretty shitty life.
But now, eh… what do you think?
People can change, right?<br>Shame