***

Роззуємо нашу любов,
хай трішки вона відпочине.
У жовтні,
будь - щО - будь,
ізнов
в саду симиренка поспіне.
Сховають вчорашні гріхи
опалим покровом горіхи.
Колись повернуться птахи.
Але не обернуться ріки.
На прикрість,
чи може на сміх
відійде усе листопадом.
Брехливо кохатиме сніг
гілки яблуневого саду.
Обіймам, цілункам, словам
спричинимо млосну мороку
на заздрість сумним
одиноким ночам
Без тебе,
Без мене...
Та поки -
роззуємо нашу любов.