***

Крига схилилася до серця мого,
Загостилася серед вічних снігів
У завтрашній ранок самотня дорога,
І біль, що від часу лише скам'янів,
Човен, що в штормів розбився
І мушлю, що ділили на двох.
Загубили все, тільки лишився
Острів чекання, що гріє обох,
Та туди не повернемося ми,
Де від почуттів лиш теплий попіл,
Ми втечемо від важкості тьми.
Час мине. Настане спокій.