Давно світанки
вже для мене диво,
І захід сонця —
кращий восени,
Життя забрало,
їх від мене скрило,
Мої стежки
травою заросли.
Ранкові роси
подумки вертаю,
Вечірні теж,
йду боса по росі,
Вже по землі
давно так не ступаю,
Бо не живу
у Божій тій красі.
Без мого суму
птахи у вирій линуть,
Без посмішки
моєї прилетять,
Двері, як завжди,
спогади відкриють,
Мене утішать,
в себе приютять.
…Сниводу бачу,
хату край дороги,
Навпроти берег
в зелені, птахах,
Піском ідуть,
росою босі ноги —
Тепер таке
буває в моїх снах.
Та спогадів і снів
мені замало,
Хочу у дійсність
на один деньок,
Щоби зустріло,
мило привітало
Село і роси,
річка і пісок…
24.09.2023.
.<br>Зубко Ганна
