Минув вже день —
думками відходила,
Вечір сумний,
не витримав — сплакнув,
Не заспокоїла
і не відговорила,
Сум розтривожив
душу, сколихнув.
Хоч краплю спокою —
затиснула б у жмені,
Не висохла б вона,
не потекла,
Й пучок тепла —
сховала б у кишені,
І ще б рішучості
неміряно взяла.
Не продається,
не росте у полі,
І не дарується,
у спадок не піде,
Погляд шукає,
просить його в долі,
Й під ноги зирка —
раптом проросте.
16.10.2023.
<br>Зубко Ганна
