ти вчора слів на том роману набалакав
проливши сліз, заповнив глиб морів
ще місяць тому вітер в тиші плакав
бо почуття розвіяв всі, хоч не волів
відчуй, як важко чути твої крики
як складно слів сприймати нескінченність
жага твоя до мене – несприйнятна дикість
розбив своїм теплом мою буденність
десь там все йде як мало йти надалі
ми тут без вибору, без шансу, без надії
«кохання – насолода» – так нам колись казали
в моїх очах то згубна руйнівна стихія<br>Уляна Шемонаєва
