найстрашніше у житті –
це прийняти, що ти помреш.
– казала вона всім, хто проходив повз
і повторювала собі як мантру кожного ранку.
зранку заварювала собі чорної кави,
ненавидячи її всією душею.
радила її всім,
щоб не забували про гіркоти душевні
коли на неї світило сонце,
вона зажмурювала очі
вона кляла всіх,
хто колись оцінював її
за її поглядом
себто вона якась не така,
якась зловіща і темна,
а може і дивна, хто-зна
ніхто не спілкується з такою нею.
вона поверталась до Бога
та щиро молилась.
молилась, щоб колись її прийняли за свою.
щоб усі її старання та сльози вічні
колись вилились у щось нове.
новіше за пекло, за палючу злість,
за всі ці шрами шалені.
і я казав їй:
– будь ласка, тікай.
вона посміхалась до мене зі всією любовʼю
а потім шепотіла мені уві сні:
– я від них давно вже втекла, я лише ніколи не зможу позбутися себе.<br>Влада
