Ти ще ніколи не була так рання,
В житті моїм весна остання.
Ти ще ніколи так мене не гріла,
На віки покидати не хотіла.
"-До літа доживеш…" втішала,
Хоча все наперед про мене знала.
"-Ти не помреш!!!Ти будеш довго жити!!!"
Та не змогла ці кулі зупинити.
Так цвітом ще ніколи не буяла,
Коли мене в останнє проводжала.
А потім гірко плакала дощами,
Як матері ридають за синами.
І в розпачі гілля дерев ламала.
І замовчала… Зовсім замовчала.
…Пробач весна, тебе я не побачу.
Не плач за мною, як і я не плачу.
28.04.24р В.Юрченко<br>Володимир Юрченко
