Сукню нареченої вдягла.
Казку я собі намалювала.
Повірила в кохання і добро.
Примарою для себе стала.
Я так хотіла повірити в любов.
В ту, що для себе малювала.
На вівтар сімейного щастя
Я своє життя поклала.
Згубила я себе о тут.
Ні, я зараз не про
Сімейне щастя.
Ні! Ні! Ні!
Я про себе! Про жінку.
Що мріями жила.
Що себе загубила.
Що дозволила себе
Стерти вбити й бити.
Що дозволило знущанню
З тобою жити.
Згубила… Згубила…
Та тільки через роки.
Роки самотності знайшла.
Ожила, розцвіла, вдихнула.
Повітря свіжого життя.
І по маленьку з дітьми
В обіймах жила.
Знайшла… Знайшла…
Себе через роки.
