Дірка в серці, та все це пусте –
Сивий павук зв'язав павутину.
Кров вже не йде, око сухе,
а рана загоїлась наполовину.
Я так звикла до похмурих днів,
До падолисту посеред липня,
Засинати та бажати гарних снів,
Бо лиш там буваю я щаслива.
Там іскриться усмішка моя єдина,
І рум'янець поверх твоїх щік,
Там, де я ще радісна дитина,
Наш прекрасний двадцять третій рік.
Там, де була віра в людей,
Де лежала я у омуті любові,
Де був мій любий колір очей
І кучері, мов карамельки цукрові.
Там, де не було пустих діалогів,
Коли від емоцій не стулити повік,
Де не потребувала душа педагогів.
Наш прекрасний двадцять третій рік.<br>Анна Швець
