Вони сміялись, мріяли, любили,
У серці сонце, в погляді весна.
Та в чорну ніч їх кулі погубили,
А вранці плакала за ними земля.
Вони не зникають у темній завії —
Живуть у молитвах, у пісні вітрів,
У полі дозрілому, в квітах на схилі,
У шелесті листя, що чути без слів.
Вони не побачать весняної тиші,
Не вийдуть у поле, де вітер співа.
Та кожен із них заховався у виші,
Що мужньо шепоче: "правда жива".
Вони тільки в снах будуть ніжно казати,
Що вільна лиш та, що боротись змогла.
І вітер весняний буде гойдати,
Їх спогад дитинства у травах села…<br>Віка Федорич
