Живу… хочу?… ні…
Порожнеча стирає мій подих.
Світ тане в імлі,
Розсипаєть ся в попелі спогад.
Ніч хрустить під ногами,
Вітер ріже запалені вени.
Час – уламки без тями,
Що сиплять ся попелом в мене.
Немає ні сенсу, ні шляху,
Лиш відлуння чужих голосів.
Я є… але чи був?
Чи просто забутий мотив?<br>Микита Литвиненко
