Давайте, вбийте, я не боюсь,
Ваших законів, куль і наруги.
Я вже помер у країні, де гнусь,
Де правду стирають брудними руками слуги.
Ви продаєте не тільки міста,
Не тільки землю, не тільки волю.
Ви розчавили у серці Христа,
І замість тризуба—ланцюг на долю.
Скільки ще можна наміряти кров?
Скільки ще пити із чаші болю?
Скільки ще душ знищить ваш клоун,
Що править, мов кат, не знаючи змов?
Давайте, вбийте, я не боюсь,
Але коли ви падете ницьма,
Я розірву вас, як ніч розриває світання,
Бо правду не вбити, хай навіть війна.<br>Микита Литвиненко
