Руки у крові, руки у зраді,
Руки, що рвуть нашу землю на брухт.
Вчора кричали про волю у раді,
Сьогодні—продають нас за ґроші і рух.
Скупо мовчать зруйновані села,
Скло у вікнах розбите брехнею.
Ті, хто нагорі, збудували оселі,
З плоті народу, з голодних дітей.
Прапор тріпоче, затертий, розмитий,
Гімн у гортанях—порожній звук.
Краще мовчати, ніж жити прибитим,
Ніж простягати скалічений рук.
Та не забудемо—ніч не є вічна,
Сонце розплавить всі їхні пси.
І коли впаде влада їх брудно-церковна,
Суду не буде—будуть кати<br>Микита Литвиненко
