Коли тернистий чагарник
Постане раптом на дорозі,-
Один іде так, як він звик,
А інший прямо йти не в змозі.
Він хоче стежку віднайти,
Та гибле місце обминути,
Шляхом безпечнішим пройти,
Про неприємності забути.
А хтось, зневірившись в житті,
Додолу руки опускає,
Не хоче далі він іти,
І навіть стежку не шукає.
Змирившись з долею, затим
Будинок на піску будує
І від реальності у нім,
Ховаючись від бід, існує.
Хто ж перешкоди подолав,-
Упевнено в житті крокує
І хоч він труднощів зазнав,
Я думаю, він не жалкує.
<br>Світлана Сомош
