Розкололось повітря мов буря,
Пролетіли снаряди й пітьма.
Разом з ними розпечена куля,
Що набита снарядом до дна.
Вибухає у вилицях тріском,
Відриває зʼєднання швів.
Розриває грохотом мізки,
Розділяючи мʼязи дротів.
Мов завмер час тої хвилі,
Коли краплі стікали дощем.
Тая кров, що ніби на милі,
Про дзюрчить під камуфляжним плащем.
І розслабляться мʼязи і жили,
Серце стане мов зламаний ґвинт.
Раптом виростуть білії крила,
Раптом вже не потрібен той бинт.
І рука впаде без контролю.
Вуста останній жар віддадуть.
Тільки думки, що сповнені болю,
На крилах до неба ввійдуть.
