Твої очі, немов переповнені морем,
Блищать у відлунні небесних світил.
У вирі років, що затьмарені горем,
Я вдячний, що тут я тебе не зустрів.
Під гуркіт гармат, серед попелу й гарі,
Втопила б ти погляд в солоній сльозі.
Я щасливий, що ти — у морському стожарі,
Де хвилі іскряться в живій бірюзі.
А я загорнуся у сутінь і крицю,
Де кожен мій крок — то молитва і бій.
Ти будь моїм світлом, що вічно іскриться
В безодні моїх найдорожчих надій.<br>Макс Громов
