Я боюся прокинутись вранці одна,
Не застати тебе до світанку,
Не відчути той подих твого тепла,
Що привабив мене на початку.
Я боюся тиші без твого “живи”,
Без знайомого кроку в оселі,
Що розтане мій світ між «було» і «могли»,
Між надією й болем у тілі.
Тож тримай мою руку, не дай відійти,
Розчини цю тривогу у тиші.
Бо для мене весь світ — це, насправді, лиш ти,
І немає нікого рідніше.
<br>Вікторія Цветоцька
