муза моя муза, чому ж ти мучаєш мене?
чому ж ти мене кличеш в шлях ліричний?
Коли підеш? Коли нарешті це мине?
коли скінчиться цей жах естетичний?
творю я, чую похвали й нагороди,
пишу я, що відчуваю, за що хвилююсь і переживаю
про біль народу людського і красу природи
і про те, як себе я проклинаю…
відпусти мене, музо, дай мені волю!
не треба натхнення болю, почуй мене ти прошу!
можу творити без перестанку, хоч часом слова мої поганого крою
та майже вічність це кляте важке ярмо натхнення на собі ношу…
і як би я не намагався, моє натхнення – це мене чистина, моє буття
і з музою я буду жити, страждати і любити, сміятись і ридати – саме так триває життя<br>Сонячний Мондорівець
