Вона навшпиньки кралася ночами,
То тут,то там підпалюючи листя.
Незримо клумби айстрами квітчала,
На горобину кинула намисто.
Вона собою дуже любувалась,
Підштовхуючи літо до порогу.
В ошатні пла́ття з гордістю вбиралась,
Збирала журавлів клини в дорогу.
Кружляла в танці з буйними вітрами
І розкида́ла золото повсюди.
Як справжня жінка плакала дощами.
Така примхлива,але хто її осудить.
Рум'янець яблукам і грушам малювала,
Грибам – дала дощів,калині – вроду.
З багряноли́сту килимів наткала,
Дала соло́дощі терпко́му глоду.
Сховала в хмиз комах,у вулик бджілок.
Приспала ведмежат і їжачків колючих.
Горішків припасла для жвавих білок,
Надба́ла пле́тенок із рос блискучих.
Та після клопотів раптово схаменулась:
"А де ж моє ошатне плаття?.."
До вітра швидкокрилого звернулась,
Та пізно…з'їло все багаття.
Нове вбрання подарував їй вітер,
Вона зраділа – от так подарунок!
Легке,таке сліпучо білосніжне …
А вітру в дар осінній поцілунок.
08.09.2025
<br>Світлана Кінебас (Бондаренко)
