Чорні вівці блукали бездонними полями,
Хмари сунули у бік південних степів.
Палало небо над нами зорями п'яними,
І смерть здавалась лише згадкою богів.
Дерева за селом щось шептали в тумані,
Криги льоду танули від теплоти сердець.
Так ніжно, так щемно, так палко!
Душа твоя все кохала без меж.
Стежини рідні до дому завжди вели,
Коли ти був, як птах перелітний.
І шлях твій вкривався бузковим суцвіттям
Навіть крізь темні гранітні роки.
Нескінченні ночі й запах землі
Воєдино злилися в цім танці з тобою.
Дурманить квітковий аромат звіробою,
Вільшанки співзвучно співають пісні.
О літні ночі, простори рідні мої,
Тепер лиш думками блукаю по краю.
Якби я не знав темну сторону людської душі,
Я міг би, напевно, назвати це раєм.<br>Євгеній
