Пам'ятаю, як місяць світив,
І як зірка униз летіла,
Тупав кінь, хвостом крутив,
Теребив вудила.
Я ж — зі східців долоні вверх,
Та без зірки донизу впала,
Час наївність мою ту стер,
Як дорослішою стала.
Сміх і гріх — це тепер, а тоді —
Сльози й розпач, коліна биті,
Все ж вдивлялася у зірки,
Більш не думаючи ловити.
06.05.2026.
Ганна Зубко
