Я люблю́ своє місто, тепер
Зрозуміла наскільки, як сильно,
За привітні і парк, і сквер,
За можливість жити спокійно.
За каштанів алеї, за Буг —
Тиху річку з її берегами,
За квартиру в висотці на двох,
В даний час — для мене і мами.
Люблю́ ранки його, вечори
Серед гомону, звуків сирен,
Тротуари, дороги, мости,
Новизну́ магазинних вітрин.
І двори люблю́ в квітах, між трав,
І ті очі — будинків вікна…
Може хтось красивіше писав,
А я так, від душі, як звикла.
05.05.2026.
Ганна Зубко
