Тихо падав вечір сивий,
Місто гасло мовчазне,
Смерть ішла у білім пилі,
Наче знала щось земне.
Вітер ніс холодні тіні,
Дощ стікав по ліхтарях,
І губились дні осінні
У забутих вже шляхах.
Та у темряві бездонній,
Де мовчання, наче лід,
Серце б’ється невгамовно —
Навіть смерті всупереч.
Смерть не стукає у двері,
Вона входить поміж слів,
Між надіями старими
І уламками пісень.
Вона тихо забирає
Все, що болем проросло,
Та ніколи не здолає
Те, де жила любов.
<br>silence_speaks_ua
