Ми всі чогось боїмося в житті —
Це вшито в код, у подих, у коріння.
Мандрівники в одвічній темноті,
Що крізь страхи шукають просвітління.
Боїмося часу — незламних хвиль,
Що точать камінь і стирають лиця.
Що кожен слід із пройдених вже миль —
то крихкість скла, а то холодна криця.
Боїмося пізнати власний біль,
Прожити дні, не віднайшовши суті.
Бо біль — не кара і не просто сіль,
А правда, яку маємо збагнути.
Страх — дзеркало. У ньому глибина
Того, що ми насправді так цінуєм.
Лиш там, де прірва бачиться страшна,
Ми справжню висоту життя відчуєм.
11 травня 2026 р.
