Відповідь хвостатого друга

Я пам’ятаю смак твого пайка,
І пальці, що у попіл та в мастило,
Твоя велика і важка рука
Мене від грому кожного закрила.
Ти кажеш — «звір», а я лише малий,
Шукав тепла під ковдрою старою,
Я чув, як серце б’ється: «Бій… не мій…»,
Коли ти засинав на мить зі мною.
Я не навчився мові, друже мій,
Не розкажу нікому про надії,
Але я чув у кожній тій весні,
Як в тебе під футболкою мрія виє.
Ти не загинеш. Я в кожушку твоїм
Скручусь клубком і вимуркаю долю,
Бо цей бліндаж — наш спільний, рідний дім,
Де ми навпіл ділили страх і волю.
Нехай «фенюша» спить у кулаці,
Я притулюся вусом до долоні…
Ти — добрий. Сльози на твоїм лиці
Я витру шерстю в нашому схроні.
09.04.2026