Для тебе легка ноша — і це добре,
Бо я гадала: я важкий тягар.
Що мій характер — як холодна криця
Або старий, задимлений вівтар.
В твоїх руках я — не важке каміння,
Не оберемок хмизу чи граніт.
Я сонячне м’яке переплетіння,
Що в тихий ранок у вікні горить.
Ти не несеш — ти дихаєш зі мною,
І я не тисну більше на плече.
Там, де я бачила лиш час розбою,
Тепер ріка довірливо тече.
Не кидаєш — тримаєш у долонях,
Де можна бути тихою без меж.
І в легкості цій, майже невагомій,
Тримай мене… Я буду тебе теж.
13 травня 2026 р.
