Ми ніби проти «совка», на словах — борці,
Та він у крові, тільки владою помани.
Ми тут господарі, ми тут земні боги,
А уряд… що уряд? То зайві тривоги.
Я — Директорка! Слово моє — вище КЗпП
Всіх неугодних — геть! Звільняю одним махом!
Лише лизоблюдам — зелене світло і рай,
А «своїх» атестую — навіть не ворохнувшись.
Закони? Президент? Хто вони взагалі?
Я тут диктую правила на цій землі!
Кому як працювати, як дихати, як спати,
Я навчу вас «правильно» життя марнувати.
Танцюємо, співаємо — ось наш пріоритет,
Уроки — для ширми, головне — фото в фейсбук.
Щоб ми гарно кружляли, щоб блиск у очах,
А освіта… освіта хай терпить фіаско і крах.
Пане Міністре, гляньте на цей кавардак:
Кожен дрібний царьок — собі сам мастак.
Тих, хто прогнувся — пестить і нагороджує,
А чесних — «статтею» і звільненням зневоднює.
Як це збагнути? Як далі з цим жити?
Коли я ВПО мушу царька того слухати?
Багатодітний, бідний — кому до того діло?
Неси на іменини завучу — щоб серце у неї не боліло!
О, Аллах, коли прийде Твій суд і Твоя воля?
Бо в нас тут закони — то лише пуста доля.
Пане Президент, не пишіть Ви нових паперів —
Місцевий «князь» сам відкриє потрібні йому двері.
