Приморський лиман. Тиша б’є по вухах,
Серед гільз і пилу тримаєм рубіж.
Степ занімів у тривожних передрухах,
Ніч розрізає теплак, ніби ніж.
Старий цей погріб — вівтар нашої битви,
Код серед гільз, мов причастя німе.
Ми тут утрьох. Замість слів і молитви —
Скрегіт металу, що втому візьме.
Теплак на очах. Кожен шерех — під мушку,
Вода у лимані застигла, як скло.
Ми тут, на межі, де за кожну калюжку
Плачено кров’ю, щоб сонце зійшло.
Степ дихає пусткою, пилом і смертю,
Але ми стоїмо — троє душ, один гарт.
І тиша лиманська затятою чвертю
Пише історію наших незламних варт.
