Тут тиша б’є по вухах, як приліт,
І степ Приморський дихає полином.
Ми тут втрьох тримаємо свій світ,
Зарившись в землю, ставшу нам тилом.
Погріб старий — наш штаб і наш алтар,
Тут кожен сантиметр — життя ціна.
Дрон у небі, ніби той поштар,
Несе воду й хліб, де панує війна.
А зранку — звичний ритм, як автомат:
Відтиснув сто, від підлоги піднявся.
Бо щоб виживати, ти мусиш, мій брат,
Щоб дух твій ні разу ще не коливався.
Еспандер у пальцях, теплак на очах,
Ми бачимо все, що ховає пітьма.
Немає в нас місця на втому чи страх,
Бо за спиною в нас — Україна сама.
Ми пишем цей код серед гільз і пилу,
У віршах і м’язах гартуєм свій план.
Тримаєм позицію, маєм ми силу,
Поки стоїть цей приморський лиман.
