Там, де степ затихає, вгрузаючи в сиву воду,
Де солоний туман роз’їдає залізо й час,
Ми тримаємо небо, ми вирвали власну свободу,
І за нами прибій відбиває гарматний вальс.
Тут немає дрібниць. Кожен погляд і кожен рух —
Це запечена в пилі, мовчазна і тонка межа.
Приморський вітер гартує і тіло, і дух,
І в кишені від втоми не гнеться стальна душа.
Нехай море шумить, нехай обрій горить у вогні,
Ми — мовчазні скелі, що стали на цій полосі.
Бережи нас, удачо, у кожному завтрашнім дні,
Щоб повернулись додому. Рідні. Живі. Усі.
