Упала ніч, зійшов зажурний місяць,
З полону хмар кудлатих тихо виринав,
Розсипав срібло по небесній висі,
І ліно з хмарами у піжмурки заграв.
А небо зорі у партер запросило,
Щоб посміялись з ігрищ тих нічних,
Місяць у хмари горнувся несміливо,
Торкався струн тиші… і раптом зник.
І хмари, підхопивши танець долі
Зі сцени в залу йшли у вихорі розваг,
І зорі, спалахнувши мимоволі,
Згорали й падали, забувши про свій страх.
Була розпал-ніч, земля ще спочивала,
Лиш очі тихі вгору підвела,
За дійством цим чудовим споглядала —
Як з зорями кружляла стомлена луна.
Та ніч пройшла…
Завіса біла з неба впала,
Зблід місяць, зорі зникли у вогні.
І не шкодую я,
Що небо зоряне мені за друга стало,
Хоч голова кружляє уві сні.
Від танцю неба зовсім не спалося,
Лиш трішки ріже очі втомлені мої,
І я б не здивувався, якби то довелося
Землі поспати… у свої денні часи.
Травень 2026
