Не відкрию більш душу, о ні!
Та й для чо́го? Немає для кого.
Зуби стиснуті, біль в кулаці,
Німа сцена із фільму старо́го.
Були сльози й не стало вже сліз,
Мов криниця — душа пересохла,
Сум сховався, в глибини заліз,
Хоча буря нібито вщухла.
Не відкрию більш душу, о ні!
Задихається, жаль, серед суму,
Всі дні-за́лишки, та́кож сумні,
Заховались у пе́лену чорну.
13.05.2026.
Ганна Зубко
