Похоронила цей облудний світ,
Поставила важкий, похмурий хрест.
Там, де колись брехливий танув лід,
Тепер триває мій німий протест.
Все відболіло, вихололо вщент.
Немає більше щему і жалю.
Цей крах — мій найсильніший аргумент:
Я більше їхню пустку не ділю.
Хай копошиться зграя посіпак
У попелі розвіяних руїн.
Собі я подала свободи знак —
І відпустила морок навздогін.
Земля сира сховала їхній бруд,
Накрила мертву зону вже трава.
Скінчилося. Залишила цей «суд».
Тепер — «поза законом». Я — жива…
14 травня 2026 р.
