Погляньте тільки, як радіють очі,
Як крилами здіймається душа,
І як обличчя радістю лоскоче,
Та в тіло повертається життя.
Два українських хлопця — сто тридцять діб у пеклі,
Два українських хлопця, ще зовсім молоді,
Вони вгризались в землю, наче скелі,
Щоб ворог не пройшов по тій землі.
Сто тридцять діб… і ось вже повернулись,
Сто тридцять діб тримали «на нулі»,
За довгий час вже криця би зігнулась,
Вже камінь тріснув би — а вони ні.
Ще очі їхні з подивом блукають,
В повернення своє не вірять ще вони,
І тільки рідний голос, що лунає,
Дав зрозуміти їм — вони живі.
Так буде відпочинок, стискання побратимів,
Так буде розповідь про ті пекучі дні,
Але цілющі ліки, що в життя їх повернули,
Це рідний голос матері, дружини та рідні.
Два різних хлопця, та такі єдині.
23.12.2025 Війна
