Зона сірого кольору,
Зона суцільної імли,
Де вибір, без вибору,
Де мертві й живі.
Люди снують мов привиди,
Люди то, чи вже ні?
Як можна те все винести,
Та залишитись людьми?
А обабіч тієї сірої зони,
Ведеться суцільна гра,
Кожен ходить по колу,
Поки смерть не прийшла.
Вона бідолашна геть захекалась,
Стрибати із краю в край,
Хтось шле у слід люті прокляття,
А хтось шепоче: «Стій, зачекай…»
А де кому вже все рівно,
Дехто благає: « Прийди»,
Тільки позбав жахів,
І біль мій забери.
Між ними, люди-привиди,
Чого чекали, сидячи́?
Кому воно тепер треба,
Купа майна і ти.
Там зона сірого кольору,
Там суцільна імла,
Там Дама з косою гострою,
До тебе в гості прийшла.
Як Даму з косою побачив ти,
Танцюй із нею «гопака»,
Комусь танцювати «яблочко»,
Побачив? Значить прийшла.
А декому лиш подихом,
Наспівує нудни́й менует,
Чи дати йому відстрочку,
Чи дати свій білет.
Зона без барв — сірого кольору,
Зона життя у пітьмі,
Зона, де тане останній подих твій,
В суцільній сірій імлі.
27.02.2026 Війна
