Натхнення все моє пішло,
І муза теж мене лишила,
Думки, як риба, у тиші,
Вистрибують, щезають,
Лиш кільця по собі лишили.
А я один, і спогади спливають потаємні,
За мною тягнуться, мов той густий кисіль,
І всі вони один за одним неприємні,
Одна відраза лізе звідусіль.
Бувають у житті такі ось віхи,
Що залишають по собі суцільну тінь,
І ти, як не старайся, в неї вступиш,
Потягнеться до тебе наче звір.
У кожного із нас є свої тіні,
Одна від сонця, що танцює біля нас,
Ще декілька тіней, що залишили нам тяжкі події,
І час від часу у самоті вислизують із нас.
Ти їх позбутися хотів би, та не в змозі,
Бо не від світла народились тіні ті,
І липнуть, тягнуться з тобою у дорозі,
Або спиняються з тобою в самоті.
Самотність і думки – така гидота,
Самотність, що знущається із нас,
І ти шукаєш, чим себе розважити,
Позбавитись від тіні хоч в цей раз.
Хтось спалює своє життя в роботі,
А хтось самотність топить у вині,
Хтось з голкою здружився і в польоті,
А хтось сидить, як я, народжує вірші.
А тіні час від часу слизьким студнем виповзають,
Як равлик той, що залишає клейкий слід,
І відчуття огиди, розпачу, відрази залишають,
Коли самотність тінню сірою захоплює твій світ.
18.03.2026 Роздуми
