Годинник ріже спокій на шматки,
В кімнаті запах пилу і провини.
Майбутнє, що здавалося палким,
Несеться вниз під натиском лавини.
На завтра відкладаєш власне «я»,
Загорнуте в ілюзію чекання.
Ця тиша — не фортеця, а петля,
Де задихаються живі бажання.
Хвилини — швидкоплинні та сліпі,
Течуть крізь пальці, гаснучи в долонях.
А час крокує швидко по землі,
Лишає слід від попелу на скронях.
Тепер стоїш на згарищі годин,
Де кожен погляд — докір і прокляття.
Лишились справи, страх і ти — один,
Де час згорів без полум’я й багаття.
25 травня 2026 р.
