Крізь товщу днів, буденності і шуму
Я опускаюсь в тихий океан.
Туди, де спить моя прадавня дума,
І тане слів несказаних туман.
Там світло ллється тихим переломом,
Крізь воду сонце спалює жалі.
Душа стає затишним, теплим домом,
Укритим від холодної землі.
На дні душі — корали із надії
І перли сліз, що вилились колись.
Дрімають в глибині забуті мрії,
Які угору птахами рвались.
Торкнеться хвиля спогаду німого,
Змиваючи з тривоги іл образ.
Я бачу відблиск чистоти і Бога,
Що у мені світилися не раз.
Повільний рух. Тут часу не існує —
Лиш чиста сутність і прозорий світ.
Там неспокійне серце тишу чує,
Передчуваючи новий політ.
Лишивши в глибині частинку суму,
Я повертаюся із дна душі,
У товщу днів, буденності і шуму,
У світ — де чути сміх і голоси…
07 червня 2026 р.
