Зустрілися в душі дві сторони
На роздоріжжі змученої ночі.
В очах одної — тиха таїна,
В очах другої — спалахи пророчі.
Одна прийшла у сукні із зірок,
Принесла спокій і туман безшумний.
А інша з темряви зробила крок,
Де б'ється біль пекучий і безумний.
«Навіщо ти руйнуєш мій спокій?» —
Спитало Світло, стримавши дихання.
«Я тінь твоя, озвався голос твій, —
Твоє зворотне, зранене зізнання.
Без мене ти б не знала, де межа,
І як яскраво вмієш ти горіти.
Коли дме вітер і січе зима,
Тоді ти вчишся берегти і гріти».
Вони стояли. Опір затихав.
Дві сили, що тримають купол неба.
І кожен з них усе про іншу знав.
Збагнули: бути поруч — це потреба.
І розчинилися в досвітній млі,
Вплелись в одне людське гаряче серце…
Відтоді так і ходять по землі —
Де світло є, там і пітьма ведеться.
07 червня 2026 р.
