На чорних дахах — ворони.
Мовчать.
Під руїнами — друг.
Не похований.
Пси і коти вже не вороги.
А лжебрати — навпаки.
Братовбивці.
Від початку.
Закриваю холодні повіки
знайомим
і незнайомим — також.
Вони не хочуть спати.
Ні…
Вони мовчать.
Навіки.
Братські могили —
не на цвинтарі.
На подвір’ях.
Попід будинками.
Без хрестів.
Діти — сиві.
Не від попелу.
Сироти.
За одну ніч.
Обпалені.
Надломлені.
Надбиті.
Але живі.
Погляд застиглий —
на *дві тисячі ярдів.
Спуск автомата.
Чека гранати.
Руки більше
не тремтять.
Домівки знищені.
Садочки і школи —
зруйновані.
Місто розстріляне.
Лежить.
Ще недавно — гамір.
Тепер — тиша руїн.
Місто мало ім’я.
Дихало.
Говорило.
Жило.
Тепер не дихає.
Мовчить.
Без повернення.
Ворони лишилися.
Люди — ні.
Місто мертве.
Люди мертві.
Навіть тиша —
і та мертва.
В памʼять про міста: Маріуполь (травень 2022); Попасна (травень 2022); Сєверодонецьк (червень 2022); Лисичанськ (липень 2022); Соледар (січень 2023); Бахмут (2023); Авдіївка (лютий 2024); Волноваха (березень 2022), та інші.
*Погляд на дві тисячі ярдів — це відсторонений, “порожній” погляд людини, яка пережила сильну травму або тривалий стрес, коли вона ніби дивиться крізь реальність і емоційно від неї відключена.
<br>Дмитро
