Хтось шепоче:„Вставай! Пиши!"
Наче штовхає в спину,
І побігли слова-рядки,
Не було їм зупину.
Ніч стояла, тиша між стін,
Без утоми рука писала,
Залишалась ще ночі тінь,
Як світанок вітала.
А той зиркав усе в вікно,
Опустивши туман на трави,
Ледь поблискувало скло,
Півні співали.
І про нього писала і день,
І про сонце та хмари…
Яскравішала неба синь,
Очі дрімали.
05.06.2026.
Ганна Зубко
