Згори чулося тихе „курли",
Журавлів клин єднався із небом,
Сум на захід птахи ті несли́
Над річками, лісами, степом.
Все вслухалось у плач той, журба
Поселялася в кожному болем,
Відлітали птахи від гнізда
В уже звичну далеч за морем.
Проводжали осіннім всі днем,
Й вітерець підтримував крила,
Птахи рівним летіли ключем
І була там незвідана сила.
Тисячі́ кіломе́трів! Жах!
Помах крил на довгі години.
Хвилювання, подив і страх,
Співчуття з боку людини.
05.06.2026.
Ганна Зубко
