Обійми мене, друже, і дай закурити,
Ти ж і сам помічаєш, як руки тремтять.
У полоні, де землю так важко любити,
Я не раз про життя почав забувать.
Обійми ти мене, дай відчути обійми,
Не повіриш, для мене це як благодать.
Не холодний бетон на підлозі та прокляті нари,
Не звірячий оскал охорони й із уст: "«…твою мать".
Дай вдихну я повітря на повнії груди,
Роздивлюсь навкруги — це ж рідна земля!
Заради неї в полоні я мав все стерпіти,
Заради неї трималася доля моя.
Я скалічений тілом, та цілий я духом,
Я скалічений часом, та воля жива.
День і ніч у полоні ходили ми цугом,
День і ніч біля вікон ти на мене ждала.
Обійми мене, друже, і дай закурити,
Дим не ріже очей, і не ллється сльоза,
Я собі посміхаюсь, щоб просто радіти,
То лиш щастя блищить на очах як роса.
06.06.2026
