Серед стін самотнім сном майну в комору,
Сховаю море, чайник і багаж,
Що до змору у руці стискаю кожен раз.
Згорнуся у малесенький клубочок…
Найтонша нитка, розпустись.
І я сховаюсь мимоволі,
Як у обіймах велетенських гір.
І страх залишитись самій —
Це як блукати тижнями в пітьмі
Або як тонуть в морі кораблі.
Сльози лагідно погладять по голівці,
Мов я знов мале дівча,
Змушена загорнутись у свої ж брехливі слова.
Зблідіє сон, я буду спати у коморі
Серед тужливих мокрих стін…
І всхлип почується у тиші травневих вечорів.
<br>Тіна Нью
