Коли я слухаю Твої вуста,
Тоді нікчемність власну відчуваю.
І щоб сподобатись Тобі на мить,
Я зважу кожне слово нині.
Сховавши дурість глибоко на дно,
Постати дурнем мені більше не дано.
Я вислизну, змовчу, втечу розмов,
На все готовий, лиш би бачити Вас знов.
Та час випробувань важких настав:
Я чую вереск, крик, і лютий докір,
І провиною серце до краю прошило,
Що чиєсь життя на страждання змінив.
Тоді втікаю я щодуху, навтіки,
Без зайвих роздумів, вагань та реплік.<br>CristianVonDyuk
