Я розуму просив у Синього птаха,
Й градом з неба великим був підбитий.
Тепер блукаю по землі у страху,
Забутий сліпий пустельник, світом скритий.
Мені посеред ночі думка розум крає,
Мій сон порушив чистий образ святий,
Погляд охолов, тривога серце крає,
Мій кволий дух, мій шлях невідворотний.
І збуджений до краю, до безтями,
Тим особливим видінням святим,
Молюсь і каюсь — гляньте, очі, помираю,
Я підло іскрою розуму підбитий.
Я зрекаюсь усього, що колись було,
В сльозах сліпий іду у дальню вись.<br>CristianVonDyuk
