На призьбу старих останків
Безсловесно поллється вода,
І розкішних палаців підземних
Не побачать нахабнії очі.
Не побачать. Затоплені гроти,
І засипані шаром піску.
Не прорвуться високії ноти
В край володарства льоду й сніжку.
Несказаних мелодій легенди,
Розум підкоря височінь.
Просочиться світло тонкою стрічкою,
А розгадка сховається в тінь.
Крізь твердії шари літосфери
Дуже хитро проходить вода.
Страшной силою розмиті печери,
Там одвіку панує темнота.
Під колючим килимом сталагмітів
Сплять спокійно скарби на дні,
Край води акуратно вкриваючи,
Береги стережуть вдалині.
Глибам кам'яним світло незнайоме,
Незнайомі мої їм очі,
Бо проникнути туди не вдасться
Довговічним спробам праці.<br>CristianVonDyuk
